Cтояння Зої

Ця історія трапилася у простій радянській сім’ї у місті Куйбишеві, нині Самарі, наприкінці 50-х років. Мати і дочка збиралися зустрічати Новий рік. Дочка Зоя, запросила сім своїх подруг і молодих людей на вечірку з танцями. Йшов Різдвяний піст, і віруюча мати просила Зою не влаштовувати вечірки, але дочка наполягла на своєму. Увечері мати пішла до церкви помолитися.

Гості зібралися, а Зоїн наречений на ім’я Микола ще не прийшов. Його не стали чекати, й почали танцювати. Дівчата й хлопці з’єдналися у пари, а Зоя залишилася одна. З досади вона взяла образ святителя Миколая Чудотворця і сказала: “Візьму цього Миколая і піду з ним танцювати”, – не слухаючи своїх подруг, які радили їй не робити такого блюзнірства. “Якщо Бог є, Він мене покарає”, – кинула вона.

Почалися танці, пройшли кола два, і раптом у кімнаті піднявся неймовірний шум, вихор, засяяло сліпуче світло.

Веселість звернулася на жах. Усі зі страху вибігли з кімнати. Одна Зоя залишилася стояти з іконою святителя, притиснувши її до грудей, – скам’яніла, холодна, як мармур. Ніякі зусилля прибулих лікарів не могли привести її до тями. Голки при уколі ламалися і гнулися, як ніби зустрічаючи кам’яну перепону. Хотіли взяти дівчину у лікарню для спостереження, але не могли зрушити її з місця: її ноги були як би прикуті до підлоги. Але серце билося – Зоя жила. З цього часу вона не могла ні пити, ні їсти.

Коли повернулася мати і побачила те, що трапилося, вона втратила свідомість і була вивезена до лікарні, звідки повернулася через кілька днів: віра у милосердя Боже, гарячі молитви про помилування своєї дочки відновили її сили. Вона зі сльозами молилася про прощення і допомогу.

В перші дні будинок був оточений безліччю народу: приходили і приїздили здалеку віруючі, медики, духовні особи, просто цікаві. Але скоро за розпорядженням влади приміщення було закрито для відвідувачів. У ньому чергували позмінно по 8 годин два міліціонера. Деякі з чергових, ще зовсім молоді (28-32 років), посивіли від жаху, коли опівночі Зоя страшно кричала. Ночами біля неї молилася мати.

“Мамо! Молися!” – кричала Зоя. – “Молися! У гріхах гинемо! Молися!” Про все, що сталося сповістили патріарха і просили його помолитися про помилування Зої. Патріарх відповів: “Хто покарав, Той і помилує”.

З відвідувачів до Зої були допущені такі особи:

Відомий професор медицини, що приїхав з Москви, підтвердив, що биття серця у Зої не припинялося, незважаючи на зовнішню скам’янілість.

На прохання матері були запрошені священики, щоб взяти зі скам’янілих рук Зої ікону святителя Миколая. Але і вони не могли цього зробити.

У свято Різдва Христового приїхав ієромонах Серафим (ймовірно, з Глинської пустині), відслужив водосвятний молебень та освятив всю кімнату. Після цього він зумів взяти ікону з рук Зої і, віддавши образу святителя належну шану, повернув його на колишнє місце. Він сказав: “Тепер треба чекати знамення на Великдень! Якщо ж його не буде, незабаром кінець світу”.

Відвідав Зою і митрополит Крутицький і Коломенський Микола, який також відслужив молебень і сказав, що нового знамення треба чекати на Великдень, повторивши слова благочестивого ієромонаха.

Перед святом Благовіщення (в той рік воно було у суботу третього тижня Великого посту) приходив благовидний старець і просив допустити його до Зої. Але чергові міліціонери відмовили йому.

Він приходив і на інший день, але і знову, від інших чергових, отримав відмову.

Втретє, у самий день Благовіщення чергові пропустили його. Охорона чула, як він ласкаво сказав Зої: “Ну, що, втомилася стояти?”

Минув деякий час, і коли чергові міліціонери хотіли випустити старця, його там не виявилося. Всі переконані, що це був сам святитель Миколай.

Так Зоя простояла 4 місяці (128 днів), до самого Великдня, який у тому році був 23 квітня (6 травня по новому стилю).

У ніч на Світле Христове Воскресіння Зоя стала особливо голосно взивати: “Моліться!”

Моторошно стало нічним охоронцям, і вони стали питати її: “Що ти так жахливо кричиш?” І була відповідь: “Страшно, земля горить! Моліться! Весь світ у гріхах гине, моліться!”

З цього часу вона раптом ожила, у м’язах з’явилася м’якість, життєвість. Її поклали у ліжко, але вона продовжувала взивати і просити всіх молитися за мир, що гине у гріхах, про землю, що горить у беззаконні.

– Як ти жила? – запитували її. – Хто тебе годував?

– Голуби, голуби мене годували, – була відповідь, у якому ясно сповіщається про помилування і прощення від Господа. Господь простив їй гріхи заступництвом святого угодника Божого, милостивого Миколи Чудотворця і заради її великих страждань і стояння протягом 128 днів.

Все, що сталося настільки вразило мешканців міста Куйбишев і його околиць, що безліч людей, бачачи чудеса, чуючи крики і прохання молитися за людей, що гинуть у гріхах, звернулися до віри. Поспішали до церкви з покаянням. Нехрещені хрестилися. Хто не носив хреста став його носити. Звернення було таке велике, що у церквах не вистачало хрестів для всіх охочих.

Зі страхом і сльозами молився народ про прощення гріхів, повторюючи слова Зої: “Страшно. Земля горить, у гріхах гинемо. Моліться! Люди у беззаконні гинуть”.

На третій день Великодня Зоя відійшла до Господа, пройшовши важкий шлях – 128 днів стояння перед Господом за спокуту свого гріха. Дух Святий зберігав життя душі, воскресивши її від смертних гріхів, щоб у майбутній вічний день Воскресіння всіх живих і мертвих воскреснути їй у тілі для вічного життя. Адже і саме ім’я Зоя означає “життя”.

ПІСЛЯМОВА
Радянська преса не змогла промовчати про цю подію: відповідаючи на листи до редакції, якийсь учений підтвердив, що, дійсно, подія з Зоєю не вигадка, проте є випадок правця, ще не відомий науці.

Але по-перше, при правці не буває такої кам’яної жорсткості і лікарі завжди можуть зробити укол хворому; по-друге, при правці можна переносити хворого з місця на місце і він лежить, а адже Зоя стояла, і стояла стільки, скільки не під силу простояти навіть і здоровій людині, і до того ж її не могли зрушити з місця; і, по-третє, правець сам по собі не звертає людини до Бога і не дає одкровень понад, а при Зої не тільки тисячі людей звернулися до віри в Бога, але і віру свою явили справами: хрестилися і стали жити по-християнськи. Зрозуміло, що ні правець був тому причиною, а дія Самого Бога, Який чудесами стверджує віру, щоб позбавити людей від гріхів і від покарання за гріхи.